Холодна війна кліматичної науки

Перш за все холодна війна запам'ятається як період існування у постійному страху ядерного знищення, однак вона також була часом величезного науково-технічного прогресу. Просто запитайте кліматолога  Майкла МакКракена  (Michael MacCracken).

Холодна війна США із Радянським Союзом стала каталізатором космічної гонки, гонки озброєнь і, відповідно, безлічі новаторських відкриттів і винаходів. Значна кількість передових наукових дослідів була здійснена в Ліверморській національній лабораторії ім. Е. Лоуренса (Lawrence Livermore National Laboratory), штат Каліфорнія, де МакКракен проводив свої дипломні дослідження. Лабораторію ім. Е. Лоуренса створили з метою зміцнення ядерного арсеналу Америки. Вчені розробляли боєголовки, експериментували з магнітно-термоядерним синтезом та досліджували можливі ризики впливу ядерної зброї на клімат земної кулі. Чи могла атомна війна призвести до ядерної зими?

Наводимо слова МакКракена: «Люди були в цьому зацікавлені. Мається на увазі, що вони працювали на захист країни у рамках холодної війни. [Люди] прийшли туди із цією метою, впевнені у тому, що лише будучи сильними, можна зберегти мир».

У 1960 році Чак Лейт (Chuck Leith), фізик із Ліверморської лабораторії та консультант МакКракена, підготував першу тривимірну модель атмосфери для тестування найшвидшого комп'ютера на Землі , UNIVAC LARC. Він також поповнив ряди голлівудських художників-мультиплікаторів з метою розробки рендерингу – неонових ліній, накладених на карту Землі, що коливаються та позначають тиск і кількість опадів.

Врешті-решт МакКракен перетворив тривимірну модель атмосфери Лейта у двовимірну модель клімату, відстежив переміщення тепла і енергії, щоб знайти причину льодовикових періодів. Він виявив, що прості знання з фізики дозволяють отримати точне уявлення про клімат, але не можуть пояснити глибокі зрушення, що відбулися мільярди років тому. Що ж тоді поклало кінець льодовиковим періодам?

МакКракен стверджує: «Ви думаєте, що змінити клімат важко. Однак, заглядаючи у минуле, бачимо, що відносно невеликий вплив на нього став причиною значних зрушень».

Науковці вже давно припускали, що збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері може призвести до глобального потепління, але лише з 1960-х років у науці почала переважати точка зору, згідно з якою зміна клімату спричинена людським фактором.

У 1960 році з’явився графік Кілінга , що показував міру зростання концентрації вуглекислого газу в атмосфері. 1965 рік відзначився ще одним поворотним моментом – тоді Науково-консультативний комітет Ліндона Джонсона (Lyndon Johnson’s science advisory committee) попередив президента про небезпеку вуглецевого забруднення.

Фото: Scripps Institution of Oceanography, UC San Diego

Наступного десятиліття з’явилися нові противники, і це дало новий поштовх дослідженням й інноваціям. З 1973 року внаслідок нафтового ембарго ОПЕК американці стали свідками фактичного знищення економіки США нафтовидобувними компаніями арабських держав. Вашингтон наполягав на енергетичній незалежності, впроваджуючи нову еру досліджень.

Частини Комісії з атомної енергії (Atomic Energy Commission), що забезпечували роботу МакКракена в Ліверморі, були реорганізовані в Управління енергетичних досліджень і розробок (Energy Research and Development Administration; ERDA). Діяльність цього нового підрозділу була спрямована на зміцнення енергетичних технологій і дослідження їх впливу на навколишнє середовище. МакКракен звертався до ERDA, закликав їх до вивчення зміни клімату. У своєму листі він зазначав, що у той час як рівень концентрації вуглекислого газу в атмосфері «невеликий в абсолютному значенні і не становить прямої загрози для людини, діапазон непрямих наслідків видається значним». Агентство поширило звернення МакКракена і зібрало окрему групу для вивчення цієї проблеми.

МакКракен стверджує, що «деякі з одержаних цією групою даних наприкінці 1970-х років дуже прояснили основи науки, але насправді вони були відомі трохи раніше». ERDA незабаром реорганізувалось у Департамент енергетики, який розглянув питання вуглецевого забруднення та його впливу на клімат. Побоювання МакКракена підтвердилися.

Вчений продовжував роботу з питань зміни клімату впродовж усієї своєї довгої кар'єри, і 2007 року був висунутий на Нобелівську премію Міжурядовою групою експертів зі зміни клімату ООН. Значення цієї нагороди важко переоцінити.

Майкл МакКракен.  Фото: Lawrence Livermore National Laboratory)

Наприкінці своєї кар'єри, сповненої невизначеності – невизначеності ядерної війни, невизначеності викопного палива, невизначеності майбутнього своїх онуків – кліматолог-новатор прийшов до невтішних висновків.

«Те, що ми робимо, дуже ризиковано», – каже МакКракен.  –  «Чи є з цієї ситуації якийсь гарантований вихід? Ні. Але ви повинні спробувати знайти його, тому що наслідки виглядають дуже зловісними. Якщо ми цього не зробимо, майбутнім поколінням, мабуть, нічого не залишиться у спадщину».

Джеремі Дітон (Jeremy Deaton)