Кліматичні біженці: де вони?

Прогнозувалося, що на кінець 2010-го року число так званих кліматичних біженців сягне 50 млн. Де ж вони? Редакція часопису New Scientist спробувала знайти відповідь.  

Фото: Повінь у Бангладеш

Що ж сталося з кліматичними біженцями? Шість років тому відразу декілька органів ООН підтвердили заяву про те, що   на кінець 2010-го по всій планеті понад 50 мільйонів осіб змушені будуть переселитися у зв’язку з підвищенням рівня моря, посухами та іншими кліматичними катастрофами. Можливо, це був міф, і скептики мають рацію? Або ж біженці насправді є, просто їх обійшли увагою журналісти?

Як показало розслідування, проведене часописом New Scientist, міжнародні установи не вдавалися навіть до поверхневих розрахунків, щоб підтвердити чи спростувати цю вагому цифру. Без сумніву, мільйони людей – в першу чергу, з найбідніших країн – мусили залишити домівки у зв’язку з кліматичними факторами, але ніхто їх не рахував. В результаті, з впевненістю можна говорити лише про декілька сотень людей, що змушені були переселитися з затоплюваних островів, а також з арктичного узбережжя.

  Лише одна людина спробувала підрахувати кліматичних біженців:   британський вчений-еколог Норман Маєрс . Ще в 1995-му році, у звіті,фінансованомуПрограмою ООН з навколишнього середовища (UNEP), а також урядами Великобританії і США, він заявив, що таких біженців по всій планеті налічувалося щонайменше 25 мільйонів. За його прогнозами, ця кількість мала збільшитися удвічі до 2010-го року (саме цю цифру підхопили органи ООН), і збільшитися до 200 мільйонів до середини століття.

Фото: Норман Маєрс

Відтоді його дані повторювалися у звітах Міжнародної ради експертів зі зміни клімату, у Звіті Стерна (Британія) про економіку кліматичних змін, у заявах Верховного комісара ООН у справах біженців, а недавно з’явилися і на сайті UNEP.

За словами Маєрса, його цифри були лише грубою оцінкою, але ніхто не намагався їх уточнити. Так, мільйони людей по всьому світу переселяються, але проблема полягає в тому, що досить важко отримати про це точні дані, а ще важче визначити основну причину їх міграції. Звісно, клімат часто виступає вагомим фактором. Наприклад, як показано у дослідженні, проведеному у 2009-му році на замовлення Євросоюзу, кліматичні зміни стали важливим фактором у Монголії, у зв’язку з руйнуванням пасовищ, а також на півночі Африки і у Сахелі (буквально – «берег пустелі», природна зона в Африці, між пустелею та саванною – прим. перекладача).

Більшість опитаних в рамках дослідження « Зміни навколишнього середовища і вимушена міграція » стверджують, що переселилися у зв’язку з економічними причинами, хоча дослідники виявили, що в основі цих економічних труднощів були саме кліматичні зміни. Вони також звернули увагу на те, що міграція була доволі поширеною формою відповіді на повені і посухи у Сахелі, Бангладеші, та інших місцях. Наприклад, еквадорці масово виїжджали до Європи після повеней Ель-Ніньйо. Дослідження також підтвердило заяву Маєрса про те, що у 90-х Мексика щорічно була джерелом близько мільйона кліматичних біженців. Посилення ураганів і повеней було вагомим фактором, що підштовхував до міграції, хоч основною причиною була економічна криза у країні.

Дослідники також виявили масові державні програми переселення у В’єтнамі та Мозамбіку, в рамках яких було переселено сотні тисяч людей у зв’язку з посиленням повеней і штормів (причиною яких можна назвати кліматичні зміни). У підсумку було встановлено, що частота і обсяги екологічних загроз зросли і продовжували зростати у зв’язку зі змінами клімату, і це підсилювало мотивацію до міграції.

Проте нової загальносвітової цифри кліматичних біженців дослідження не дало. Частина проблеми полягає у складності довести той факт, що ті чи інші окремі події пов’язані зі змінами клімату. Фактично, єдина кліматична причина міграції, яку ніхто не ставить під сумнів, це підвищення рівня моря.

 Олі Браун, керівник програм UNEP, у 2008-му році зробив огляд чотирьох окремих випадків для Міжнародної організації з міграції. Близько 1000 осіб змушені були покинути Кілінаілау (англ. Cateret Island)поблизу Папуа Нової Гвінеї у 2005-му році; причиною, як вважалося, було підвищення рівня моря. Але Браун виявив, що винуватцями були самі ж мешканці острова, які підірвали кораловий риф, що захищав їх атол від ерозії. Він також з’ясував, що 10 000 осіб, які змушені були евакуюватись з піщаної мілини у дельті Хуґлі (Індія), насправді виявилися жертвами зміщення річкових потоків, винищення мангових дерев і місцевого просідання ґрунтів.

Фото: знімок Кілінаілау з космосу

Більш справедливо вважатися кліматичними біженцями могли, на його думку, 100 мешканців коралового атолу у Вануату, і ще 500 – на острові у Беринговій протоці, чиї прибережні поселення були винищені хвилями, підсиленими таненням морського льоду. В обох випадках біженці покинули свої острови. Але для скептиків, ясна річ, ці кілька сотень – все ж таки «трохи» менше, ніж Маєрові 50 мільйонів.

Чи не найвагомішим фактором, врахованим у цих 50-и мільйонах, були сильні посухи, що у 70-х і 80-х змусили до переселення 9 мільйонів осіб. У дослідженні, яке опублікувала торік Ганвор Джонссон з Міжнародного інституту міграції Оксфордського університету, було зроблено огляд 13-и досліджень міграції у Сахелі. За її висновком, навіть значні екологічні труднощі не обов’язково призводили до міграції, адже «міграція – особливо на великі відстані і в інші країни – вимагає значних ресурсів, а під час посухи ресурсів бракує».

Як показали деякі з досліджень Сахелю, рівень міграції у роки сильних посух навіть знижувався; якщо люди й переселялися, то зазвичай це була локальна міграція, до якої традиційно вдається місцеве населення за умов змінної погоди. «Хоча дослідження переконливо доводять, що кліматичні умови у багатьох африканських країнах ґрунтовно зміняться, не можна однозначно сказати, як це вплине на мобільність населення», стверджує Джонссон. «Спрощені і сповнені паніки висновки, буцім кілька мільйонів людей переселяються за кордон, мають під собою дуже мало доказів». Знову ж, її дослідження не містить перегляду Маєрсових 50-и мільйонів.

Маєрс також передбачив, що зміни клімату викличуть масштабні міграції у Китаї та Індії. Він стверджував, що в самому лише Китаї було близько 6-и мільйонів кліматичних біженців, значну частину з яких викликало розширення пустелі Гобі. Але дослідження Євросоюзу показало, що основною причиною міграції у Китаї та Індії є великі будівельні проекти, наприклад, китайська ГЕС Трьох ущелин, яка стала причиною відселення 2-х мільйонів людей.

  Разом з тим, за словами Брауна, було б необдумано на цих підставах стверджувати, що Маєрсові 50 мільйонів – це неправда. Мільйони людей по всьому світі дійсно змушені переселятися, і одна з основних причин – погіршення клімату і посилення припливів. У своєму дослідженні за 2008-й рік він написав: « може виявитися, що у зв’язку зі зміною клімату переселиться навіть більше, ніж прогнозованих 200 мільйонів ». «Те, що відсутні точні дані про кількість мігрантів, як і те, що ми не змогли переконливо пов’язати їх переміщення зі зміною клімату, ще не доводить, що їх стільки немає», стверджує Браун. «Про що це дійсно свідчить – то це про те, що незнання виявилося зручним для урядів, які бажають уникнути відповідальності. Ми бачимо тут колективні зусилля – і, до речі, досить успішні – спрямовані на те, щоб приховати обсяги проблеми».

Фото: макет ГЕС Трьох ущелин. фрагмент

Сам же Маєрс взагалі не бачить причин для змін своєї оцінки: « Можливо, нелегко довести, що у світі цілих 50 мільйонів кліматичних біженців; але ще важче довести, що їх менше ».

Браун додає: «Треба віддати належне Маєрсові, що він наважився на такий ризик. Число – хоча б якесь число – може допомогти привернути до проблеми увагу». Соромно, на його думку, має бути не Маєрсові, а тим, хто не зміг продовжити його кроки у дослідженні такої важливої теми.