Неурядові організації України, Росії і Білорусі - за Кіото-2

Кліматичний бюлетень « ]]> Менше 2 ]]> », що слідкує за переговорами ООН, доводить необхідність продовження дії Кіотського протоколу.

Екологічні громадські організації Росії, України та Білорусії виступають за другий період Кіотського протоколу. Спільна позиція цих організацій підкреслює різноманітні аспекти, які супроводжують цей шлях. Це і виховна роль, і питання довіри між розвинутими країнами і тими що розвиваються.

Широкомасштабні дії зі зниження викидів парникових газів, як у всьому світі, так і в окремих країнах вимагають не тільки розуміння суті кліматичної проблеми, але й закріплення в свідомості людей принципу «ціни вуглецю». Уряд, бізнес, все населення має зрозуміти і звикнути до того, що викиди парникових газів мають вартість і чималу; що за них рано чи пізно доведеться платити. Коли принцип «ціни вуглецю» укоріниться у свідомості людей, він зможе працювати навіть там, де зміни клімату невеликі або навіть позитивні і населення не занепокоєне проблемою клімату як такою. Також для кліматичного процесу вкрай важливо, аби на зміну конфронтації прийшла довіра. А вона навряд чи можлива, якщо розвинені країни відмовляються від єдиного юридично-обов’язкового документу у відсутності нового погодження.

Без Кіото-2 принцип «ціни вуглецю» з 2013 року продовжить працювати в ЄС, його вплив на інші країни буде значним, наприклад, через авіаційні платежі, але лише дотичним і таким, що торкається інтересів невеликої кількості людей. Якщо в Кіото-2 активно братимуть участь Україна, Білорусія та Казахстан, якщо будуть виконуватися проекти СВ (Спільного Впровадження), то це буде наочним прикладом «ціни вуглецю» у себе вдома. Навіть відсутність Росії, вірогідно, не надто знизить виховну роль. Бізнес і населення Росії бачитимуть, що лише за збігом обставин до 2020 року вуглець в країні не матиме ціни, але це питання часу.

Участь у Кіото-2 України, Білорусії і Казахстану, а теоретично і Росії, викликає стурбованість, пов’язану з наявністю великої кількості «вільних квот». Маються на увазі як переніс невикористаних в 2008-2012 роках квот України і Росії в Кіото-2, так і низькі рівні зобов’язань країн СНД на 2020 рік, тобто потенційна «генерація нових вільних квот». Ці питання активно обговорювалися на семінарі неурядових організацій у Києві в кінці квітня 2011 року. Під час обговорення наголошувалося, що, з одного боку, на «вільні квоти» практично немає великих покупців. Невеликі угоди у Східній Європі не роблять погоди, а в Україні вони викликають чимало суперечок відносно цільового та ефективного використання коштів.

Росія так і не розпочала продажі за схемою Цільових екологічних інвестицій та їх перспективи є сумнівні. Чи потрібна в такому разі «ціна вуглецю», забарвлена в сумнівні тони нецільових витрат коштів, хай навіть роздутого ЗМІ?

В Кіото-2 дуже невеликі шанси бодай-якогось незначного «класичного» продажу квот за статтею 17 Кіотського протоколу країнами СНД. Але, з іншого боку, проблем дана опція створює чимало. Вона може стати значною перепоною на шляху реальних проектів СВ як в Кіото-2, так і на двосторонній основі ЄС. Може «поховати», точніше, тимчасово заморозити, всю співпрацю з ЄС.

Заяви про складності застосування принципу «доповнюваності» навряд чи мають під собою серйозний ґрунт.

Завжди можна буде знайти проекти СВ, можливість доповнювати які на буде викликати сумнівів. Також несуттєві доводи про складності малих проектів СВ і необхідності широких програм. Вже є досвід програмного МЧР (Механізму Чистого Розвитку), де десятки невеликих однотипних дій, наприклад, по застосуванню відновлюваних джерел енергії, зводяться в один проект-програму. Затверджується «базовий зразок», а потім до програми можна додати скільки завгодно аналогічних дій.

Можливо, кращим виходом із ситуації для країн майбутніх господарів проектів СВ була б прямо заявлена добровільна відмова від статті 17 в Кіото-2. Зауважимо, що в цьому випадку сам факт драматичного зниження викидів в країнах СНГ в 1990-ті роки і, відповідно, вклад цих країн в глобальні зусилля ніяк не відміняється. При підрахунках кумулятивного (сумарного або середнього за певний період) вкладу за 1990-2050 роки має враховуватися все. Наприклад, у новій глобальній угоді, яка готується, дані країни можуть прийняти зобов’язання на 2020-2030 роки в термінах кумулятивного вкладу за 1990-2030 роки.

У квітні 2011 року, згідно з правилами РКЗК ООН, всі країни Додатку 1 подали дані інвентаризації викидів парникових газів за 2009 рік. Це був рік спаду викидів через фінансово-економічну кризу. Зараз стало зрозуміло, що «ямка» (відновлення після кризи – вже факт), зокрема, для Росії має глибину приблизно в 3% від поточних викидів або порядку 2% від викидів 1990 року. Приблизно ті ж показники від поточних характерні і для України та Білорусії. Інформація про глибину «ямки» очікувалася нетерпляче, оскільки тепер можна більш ґрунтовно будувати прогнози викидів на 2020 рік.

Без урахування поглинання лісами в 2009 році викиди Росії були на 35% нижчі рівня 1990 року, а з урахуванням лісів нижче на 59%. Відмітимо, що в період успішного економічного зростання в 2000-2008 роках викиди Росії щорічно зростали менш ніж на 1 відсотковий пункт 1990 року.

Відтак, за аналогією очікуючи такого ж успішного зростання в 2010-ті роки (але без спеціальних мірок по енергоефективності та енергозбереженні), розумно очікувати в 2020 році рівень приблизно на 25% нижче 1990 року (без урахування лісів).

Із вказаними заходами, які так активно зараз просуваються Урядом РФ, викиди мають бути нижчими. Ці міркування суперечать поточній редакції пропозицій (pledges) Росії: в 2020 році 75-85% від рівня 1990 року. Більш того, ІРСС рекомендує досягти зниження викидів на 25-40% до 2020 року.

У громадських організацій виникають очевидні питання:   якщо в пропозиціях Росії ліси враховані, то, як за 10 років можна збільшити викиди з 41% до 75-85% від 1990 року або вдвічі?   Якщо проблема в складності прогнозування ситуації з лісами, то напрошується очевидний вихід – відокремити лісову частину: дати в пропозиціях дві цифри, без урахування лісів і окремо по лісах.

На відміну від жорсткого формату зобов’язань, наприклад, за Кіотським протоколом, пропозиції (pledges) допускають більш складні формулювання, включаючи і роздільне описання поглинання та емісії в лісах. На думку експертів, без таких роз’яснень Росія може зустріти чимало жорсткої критики з приводу слабкості її пропозицій.

Аналогічну думку можна висловити і з приводу Білорусії та України, котрим дуже бажано максимально прояснити для ЗМІ і громадських організацій причини закладеного в їхніх пропозиціях швидкого росту викидів.

Зауважимо, що процеси економічного розвитку Казахстану дещо інші і близькі до ситуації  в ряді країн що швидко розвиваються, тому подібна критика пропозицій Казахстану була б несуттєва.

Поряд із переговорним процесом в РКЗК ООН, обговореннями в Групах Восьми та Двадцяти, відбувається принципово важливий паралельний процес прийняття національних рішень по низько вуглецевому розвитку. На думку багатьох експертів та громадських організацій, навіть якщо країна нічого не робить і не збирається нічого робити для зниження викидів, залишитися осторонь від зовнішнього впливу вона не може.

Якщо основні торгові партнери країни приймають національні низьковуглецеві рішення (найрізноманітніших властивостей, в тому числі і досить спірні), це неминуче відображається на експорті в ці країни, а отже - і на економіці країни-імпортера, наприклад, Росії або Казахстану.