Низьковуглецеве майбутнє Центральної Європи

"Перехід до низьких викидів вуглецю" ('The Low Carbon Transition')– це спеціальна доповідь ЄБРР щодо пом'якшення наслідків зміни клімату в країнах від Центральної Європи до Центральної Азії. Доповідь описує фактори скорочення викидів в регіоні за останні 20 років та аналіз політики та інститутів, необхідних, щоб зробити Перехід до низьковуглецевого майбутнього.

Використання енергії та викиди вуглецю в країнах з перехідною економікою, 1990-2008

Сфера операцій ЄБРР становить єдиний великий світовий регіон, де викиди вуглецю істотно – приблизно на 28 відсотків – знизилися у період між 1990 і 2008 роками. Зниження, що відбулося, незважаючи на зростання реального ВВП приблизно на 22 відсотки за той же період, було результатом переходу від марнотратного і енергомісткого  планового господарства до ринкової економіки. Перехід призвів до зрушення у бік використання джерел енергії з меншим вмістом вуглецю – зокрема, до більш широкого використання газу замість вугілля – і, найголовніше, до скорочення споживання енергії на одиницю ВВП. Останнє стало результатом як глибинного підвищення енергоефективності у секторах економіки, так і (меншою мірою) структурних змін, тобто переходу від енергомістких підприємств, таких як важка промисловість, до менш енергоємної діяльності, такої як послуги.

При цьому, існує велика нерівномірність у зміні викидів в період між 1990 і 2008 – від скорочення на 56 відсотків у Східній Європі та на Кавказі (ЄЕС) до збільшення викидів на 108 відсотків у Туреччині – і в рівнях викидів 2008 року на душу населення або на одиницю ВВП. Сьогодні у регіоні, як і раніше, є деякі з найгірших світових гравців з точки зору інтенсивності викидів вуглецю (наприклад, Узбекистан, Казахстан і Росія), а також певні країни, такі як Латвія і Угорщина, які близькі до світових «лідерів» в області викидів вуглецю або неефективної енергетичної політики.  Більшість регіону ЄБРР залишається територією інтенсивних викидів вуглецю та енергоємних виробництв, тому існують великі можливості для подальшого вдосконалення.

Статистичний аналіз на рівні компаній показує, що приватні та іноземні фірми, як правило, більш енергоефективні, ніж державні підприємства, а великі компанії – ніж дрібні фірми. Аналіз також показує, що ціни на енергоносії мають значний вплив на рівень енергоефективності; це навіює думку, що субсидії та податкова політика, яка впливає на ціни, можуть мати великий вплив на викиди. Ці результати підтверджуються аналізом на рівні країн, який також показує, що ринкові реформи і (для нових членів ЄС) початок переговорів про вступ до ЄС відіграють важливу роль у прискоренні зменшення викидів вуглецю.

Економічні наслідки політики пом'якшення зміни клімату

У порівнянні зі сценарієм «бізнес, як завжди», політика пом'якшення наслідків змін клімату, що націлена на обмеження глобального потеплінням на рівні 2°C, може призвести до економічних витрат по трьом каналам: (1) структурні зміни в бік виробництва з меншим рівнем викидів вуглецю; (2) скорочення міжнародного попиту на товари, які призводять до росту викидів вуглецю (такі, як природне паливо), що завдасть шкоди експортерам таких товарів; та (3) в ситуації, де квотами викидів можна торгувати, витрати на придбання (або доходи від продажу) таких прав на квоти. Модель «комплексної оцінки», яка аналізує всі три фактори, показує значні відмінності у витратах щодо пом'якшення наслідків в регіоні ЄБРР; найменші кошти витрачають нові держави-члени ЄС, більші витрати – в експортерів енергії. Для ЄБРР регіону в цілому, валові витрати на пом'якшення наслідків знаходяться на півдорозі між тими, що передбачаються для розвинених країн і тими, що розраховані для великих експортерів енергії на Близькому Сході.

Хоча політика пом'якшення наслідків може бути дорогою, особливо для експортерів енергоносіїв в регіоні, така політика відповідає інтересам цих країн у сферах адаптації виробництва та експорту до нижчого в майбутньому глобального попиту на природне паливо і для підтримки економічної конкурентоспроможності. Чим раніше це відбудеться, тим меншими будуть витрати на пом'якшення наслідків. Крім того, декарбонізація, швидше за все, надасть істотні переваги, які не повністю розкриті конструкціями, що використовуються для моделювання витрат по пом'якшенню наслідків. На додаток до очевидної вигоди від зниження ризиків зміни клімату, ці переваги включають також вищий рівень довгострокового економічного зростання шляхом зниження залежності від ресурсів і технологічних наслідків, пов'язаних з розвитком альтернативних джерел енергії, а також зменшення нецільового використання енергетичних субсидій та неадекватного регулювання виробництва і розподілу енергії.

Рентабельність пом'якшення наслідків зміни клімату приведе до структурних змін в економіках ЄБРР. Найбільші зміни стануться в енергетичному секторі, де сектор виробництва природного палива повинен «відійти» від нафти, продуктивність повинна підвищитись, мають розвиватись поновлювані джерела енергії та технології, а проекти уловлювання та зберігання вуглецю повинні бути розгорнуті в великих масштабах. Промисловий сектор повинен скоротити частку найбільш енергоємних галузей промисловості. В інших секторах економіки потрібно підтримувати або прискорювати темпи підвищення енергоефективності шляхом покращення енергетичної ефективності промислових будівель і зменшення автомобільних викидів вуглецю.

Аналіз окремих країн з перехідною економікою показує, що кліматичні проекти не зменшують доступність електроенергії і природного газу для пересічного помешкання, хоча й можуть мати більший резонанс для найбідніших сімей. Отже, проекти в області клімату повинні розроблятись паралельно із заходами щодо адекватного соціального захисту.

Ефективна політика сприяння пом'якшенню змін клімату

Які проекти найбільш підходять для того, щоб зробити скорочення викидів привабливим для інвесторів, які женуться за прибутком? Це питання аналізується шляхом розширення концепції, відомої як графіки «граничної ціни зменшення (викидів)», які вибудовують криві можливостей скорочення викидів у різних секторах економіки в порядку зростання їх відносної вартості. Такий аналіз вимірює вплив цілого ряду заходів – в тому числі скасування субсидій до цін на енергію, поліпшення ділового середовища для зниження інвестиційних ризиків, прямої підтримки розвитку поновлюваних джерел енергії, та впровадження певної ціни на вуглецеві викиди - на витрати по боротьбі з забрудненням.

Аналіз показує, що особливо сильний вплив на скорочення викидів має впровадження певної ціни на вуглецеві викиди по економіці в цілому. Це вимагає створення інфраструктури, яка обмежує викиди і дозволяє торгівлю вуглецевими квотами, таку, як в даний час існує в ЄС, але для країн з перехідною економікою поза межами ЄС. Варто зауважити, що загальні економічні реформи, які не спрямовані конкретно на зміни клімату, але дозволяють усунути викривлення цін на енергоносії та поліпшити бізнес-середовище, також мають сильний вплив на створення вигідних можливостей по зменшенню викидів. Втілення цих можливостей – багато хто з яких вже існують – вимагає підвищення рівня інформованості та фінансування.

Детальний аналіз для Росії та Туреччини показує, що портфель загальноекономічних та кліматичних проектів може перетворити завдання зменшення викидів вуглецю в значну інвестиційну можливість, що потенційно зачіпає майже половину капіталоутворення в Туреччині і більше 30 відсотків в Росії. Прибуткові або «нульової вартості» можливості по зменшенню викидів можуть перевищувати 1 100 мільйонів тонн CO2 в Росії і 250 мільйонів тонн CO2 в Туреччині до 2030 року, що еквівалентно 45 відсоткам викидів енергетики в країнах ЄС-15 у 2008 році. Запровадження податків на викиди вуглецю або продаж квот на аукціоні збільшить доходи держави від 1 до 2 відсотків в обох країнах.

Політична економіка кліматичних проектів в «перехідних» країнах

Реалізація проектів зі зміни клімату, навіть економічно вигідних, створює складні проблеми для політичної економіки. Внутрішня політика залежить від типу політичного режиму – демократичний чи автократичний, – а також від відносної сили лобістів «за» та «проти» зменшення промислових викидів вуглецю, від ролі незалежних ЗМІ та громадянських структур у суспільстві, а також від політичних та економічних уподобань широких верств громадськості.

Для порівняння якості внутрішніх кліматичних проектів на міжнародному рівні використовується новий глобальний індекс кліматичних законів, інститутів та заходів (CLIM), який емпірично оцінює політичні чинники, що рухають проектами і з'ясовує, чи в країнах з перехідною економікою взаємозв'язок між цими факторами і результатами проектів відрізняється від показників інших держав. Аналіз показує, що рівень демократії сам по собі не є основним чинником впровадження кліматичних проектів. Замість цього, важливим позитивним рушієм впровадження кліматичних проектів є суспільне знання про зміну клімату, а основним стримуючим чинником є відносна сила лобістів галузей з високим рівнем викидів, незалежно від рівня демократії чи адміністративного потенціалу в тій чи іншій країні. Є докази, що цільові показники скорочення викидів в рамках Кіотського протоколу і членство в ЄС ведуть до поліпшення внутрішньої політики щодо зміни клімату. Ці фактори, швидше за все, працюють як в країнах з перехідною економікою, так і в розвинених країнах.

Можливо, різні країни потребують різних рішень щодо прискорення впровадження проектів зі зменшення викидів вуглецю, залежно від основних політичних перешкод в економіці на шляху до більш ефективного впровадження. Тим не менш, деякі політичні важелі, швидше за все, будуть діяти в різних країнах, включаючи прийняття міжнародних зобов'язань, виховання громадської думки та інформування про ризики, пов'язані зі зміною клімату, та економічні вигоди від пом'якшення наслідків зміни.