Паризький кліматичний саміт: інструкція для новачків
Багато країн вже зобов'язалися обмежити спалювання викопного пального, котре вивільняє гази, що змінюють клімат.
Але цю проблему ще не вирішено.
Труднощі виникають, коли потрібно змусити всі 195 країн домовитися стосовно того, як саме владнати проблему кліматичних змін. З 1992 року Конференція сторін щорічно приймає делегатів, котрі намагаються виробити практичний план дій.
Цього року у Парижі ми маємо останній шанс на врегулювання цього процесу.
Критики кажуть, що проблема зміни клімату не є такою терміновою, якщо саме лише обговорення її розв'язання триває 20 років.
Захисники заперечують, що рішення приймаються одностайно, тож ніщо не є погодженим, доки не погодяться усі. Сторони вважають, що, незважаючи на таке величезне обмеження, це найкращий спосіб гарантувати справедливість. Планета спільна, кажуть вони, тому усі мають рівні права на вирішення її долі.
Що таке зміна клімату?
- Ріст середньої температури на 1 ° С з 1850 года
- погоджені 2 ° C до небезпечного глобального потепління
- підвищення рівня CO2 з промислової революції на 30%
- танення айсбергів за десятиліття на 4% з 1979
- зареєстровано 9 з 10 найспекотніших років з 2000 року
Чому така дивна назва?
21 Конференція сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату. Таку довгу назву було запроваджено 1992 року в Ріо, де країни, стурбовані впливом зміни клімату, зібралися для вирішення цієї проблеми.
Ключовою метою є « стабілізація парникових газів в атмосфері на рівні, який попередить небезпечний антропогенний вплив на кліматичну систему ».
Хто бере участь?
Приблизно 40 000 людей з усього світу беруть участь у двотижневому обговоренні. Присутні багато урядових делегатів, переважно держслужбовців. Ці угруповання мають чисельність від 2-ох осіб до кількох сотень, якщо йдеться про заможні країни.
Є багато лобістів та представників бізнесу, промисловості, сільського господарства, захисників природи.
Політичні лідери присутні у Парижі лише один день — для виголошення промов та заохочення своїх делегатів до ефективних компромісів.
Чого вони сподіваються досягти?
Подумайте про те, що оточує вас. Телефон чи ноутбук, на якому ви переглядаєте цю статтю, їжа, яку ви їсте, одяг, який ви носите. Майже все, що ви бачите, відчуваєте, їсте, чого торкаєтеся, було вирощено, зроблено чи доставлено завдяки енергії викопного палива.
Діоксид вуглецю, утворений внаслідок цього, має добре задокументований «парниковий ефект», що затримує тепло на поверхні планети.
Науковці стверджують, що коли планета нагріється на 2°C порівняно з доіндустріальною епохою, на нас очікують небезпечні та непередбачувані зміни у системі клімату.
Тому метою саміту є розробка способу обмеження викидів парникових газів, одночасно дозволяючи країнам нарощувати їхні економіки, а також допомога найменш розвинутим країнам та тим, що найбільше потерпають від спеки.
Просто?
Це, мабуть, найамбіційніший зразок співпраці коли-небудь запропонований.
Якими є основні суперечності?
Основною метою є світ, де температура підніметься не набагато вище за 2°C порівняно з періодом 1850-1899 років . На це вже погодилися всі країни. Але вони не можуть погодитися щодо способу досягнення цієї мети. Країни, що розвиваються, хочуть використовувати нафту, вугілля та газ для боротьби зі злиднями. Багаті країни необмежено використовували ці ресурси протягом 200 років, тож тепер настала їхня черга.
Критичним є питання: хто платитиме?
Хто дасть гроші на перехід на сонячну та вітрову енергію тим країнам, які не можуть собі це дозволити? Хто допоможе бідним країнам адаптуватися до підняття рівня моря та інтенсивних посух? Чи можуть країни, що страждають від підвищення температури, подати до суду на багатші країни, чиї викиди газів у минулому спричинили теперішні проблеми?
Одним із важливих прихованих питань є справедливість. Заможні країни кажуть, що світ змінився з часів конференції 1992 року. Тоді світ поділявся на розвинуті країни та на ті, що розвиваються, за рівнем прибутків. Але поділ вже не є таким помітним, тому багатші країни хочуть, щоб більше країн, що розвиваються, приєдналися до фінансування екологічних проектів.
Чи матиме це якийсь ефект?
Потенційно — величезний ефект.
У 80-их роках ХХ століття науковці виявили діру в озоновому шарі, і міжнародна угода (Монреальський протокол) запропонувала спосіб розв'язання проблеми. Досить швидко світ припинив використання руйнівних газів, і тепер діра зменшується.
Вирішення кліматичних проблем вимагає подібних методів, але у набагато більшому масштабі. Але реальність політики та перемовин свідчить, що ми, ймовірно, отримаємо хиткі компроміси.
Залишається лише вірити, що делегати не порушуватимуть угод та їхні прагнення зростатимуть.
Ця надія ще не згасла. Погляньте, чого можуть досягнути люди, просто повторюючи якусь ідею знову й знову, доки вона не стане кращою. Прикладом такого підходу є Інтернет та смартфони.
Отож, незважаючи на можливу невдачу та ймовірність брудних компромісів, одним із результатів Паризького саміту стане те, що екологічна стійкість буде головною метою усіх наших намагань у майбутньому.
І це буде одним із найбільших досягнень людства.
Кліматична конференція ООН 30 листопада - 11 грудня 2015 року.
Джерело:
