В очікуванні угоди: 10 попередніх спроб врятувати навколишнє середовище

Світ завмер в очікуванні угоди. Навіть з огляду на те, що зараз ставки високі, як ніколи, міжнародні дипломати далеко не в перший раз зустрічаються у спробі дійти згоди. За останні 30 років, представники урядів світу борються – часто один з одним – у спробі зменшити вплив глобального потепління.

Париж – лише одне із списку міст, які виконували роль господарів конференцій світових лідерів за останні роки.

Часто зустрічі були невтішними, провальними у досягненні цілей, які на них були поставлені. Однак, вони також зробили великі кроки вперед – нижче описано 10 зустрічей, які заклали основу для саміту в Парижі і того положення, в якому ми сьогодні знаходимося.

1987: Монреаль – Уряди підписують договір, обіцяючи обмежити викиди хімічних речовин, які пошкоджують озоновий шар. У той час, як він не стосується зміни клімату безпосередньо, Монреальський протокол стає моделлю поведінки того, як стримати техногенні викиди за допомогою міжнародних угод.

1988: Нью-Йорк – Генеральна Асамблея ООН ухвалює створення Міжурядової групи експертів зі зміни клімату. Вона створюється в тому ж році двома агентствами ООН - Всесвітньою метеорологічною організацією та Програмою ООН з навколишнього середовища - для оцінки наявних знань про зміни стану клімату.

1990: Лондон – Міжурядова група експертів зі зміни клімату публікує свою першу наукову оцінку зміни клімату. Вона свідчить, що рівень парникових газів в атмосфері зростає у зв’язку з людською діяльністю. В результаті чого відбувається потепління поверхні Землі.

1992: Ріо-де-Жанейро – Світові лідери збираються на перший Самміт Землі з метою підписати Рамкову конвенцію Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату. Це перший міжнародний договір, спрямований на обмеження викидів парникових газів. Проте, цей договір не встановлює ніяких зобов’язуючих цілей щодо обмеження викидів.

1997: Кіото – Приймається Кіотський протокол з встановленням цільових показників викидів, обов'язкових до виконання заможними країнами. Сполучені Штати не приєднуються до договору, тому що він не включає великі країни, що розвиваються, такі як Китай та Індія. США також стверджують, що договір зашкодить економіці країни.

2004: Москва –  Президент Росії Володимир Путін підписує законопроект, що підтверджує ратифікацію Росією Кіотського протоколу. Цей крок означає, що країни, які продукують більше 55 відсотків світових викидів, підтримують договір, що є умовою того, щоб він вступив в дію.

2007: Осло – Колишній віце-президент США, учасник кліматичної компанії Альберт Гор і Міжурядова група експертів зі зміни клімату отримують Нобелівську премію миру за свої зусилля в напрямку підвищення рівня інформованості про глобальне потепління.

2009: Копенгаген   – Перша спроба розробити нову глобальну угоду щодо викидів, що замінить Кіотський протокол, дія якого закінчується в 2012 році, розвалюється на тлі суперечок між багатими і бідними країнами про те, хто що повинен робити. Перемови зі взаємними звинуваченнями закінчуються підписанням добровільної угоди, що запрошує країни встановити необов’язкові цілі щодо показників викидів на 2020 рік.

2011: Дурбан – Переговори ООН щодо клімату створюють величезний прорив. Країни погоджуються прийняти універсальний договір зі зміни клімату в 2015 році, який вступить в дію через п'ять років і буде поширюватись на них всіх.

2013: Стокгольм – Міжурядова група експертів зі зміни клімату інформує, що "дуже ймовірно", що вплив людини є домінуючою причиною для підвищення температури, яке відстежується з середини 20-го століття.

2015: Париж –  Більше 190 представників урядів з різних країн зустрічаються в столиці Франції задля закінчення того, що було передбачено в якості знакової угоди, щоб стримати рівень викидів парникових газів після 2020 року.