Залиште це в землі: вірш Керол Енн Даффі

Вірш  поета-лауреата Керол Енн Даффі " Парламент "  про забруднення та зміну клімату супроводжує відкриття кампанії від газети "Гардіан" (the Guardian) "Залиште це в землі", що  закликає два найбільші благодійні фонди у світі вивести гроші з видобутку викопних видів палива.

Парламент

Якось у лісі, що хтось його написав,
Усе, що мало ім’я
Та літало,
На голих деревах зібралося зграєю,
Й по черзі взялося співати, скрекочучи.
На дубі сова зайшлася у розпачі,
Сорока сміється. Шпак їй у відповідь
Прокляттями сипле, на яворі сидячи,
Взяв слово великий баклан:
Смердючі моря
Під злими вітрами. І нікому плавати.
У калюжі із пластику - на тисячі миль
ушир та уздовж розтягнулася нафтова пастка.
Райська пташка ллє сльози з верби,
У повітрі кричить кольоровий колібрі,
Лелека закутався, наче в жалобі,
І чайка сказала:
Корали червоні зблідли, змертвіли
Під мертвими водами.
Риби замовкли,
І тихо на дні.
Німі океани. Олія, як кляпа,
Накрила собою затоку.
Ось дятлові крики поодинокі,
Ось гриф розрива собі груди,
А півень за звичаєм тричі розбудить.
Ось клекіт папуги:
Я он які знаю слова:
Дощ. Ліс. Вогонь. Попіл.
А ще - ланцюгова пила.
Худоба. Наркотики. Гроші.
Сквотери. Фермери. Ті, що рубають. Ті, що грабують.
Магнати. Мисливці.
Яструб клянеться.
А в соловейка у горлі застрягло –
Ледь пам’ятає, ось-ось зірветься.
Хробак ворухнувся у дзьобі дрозда.
Ось журавель:
Я бачив, як тане повільно
Вічна, свята мерзлота́,
А замість – озера багнюки,
Як вариво з торфу по краплі тече,
І з нього метанові пари-гадюки.
Кажан висить тихо, немов самогубець,
І крук ледь-ледь чорним пір’ям тріпоче.
І чапля камінням була, і кров’ю – вільшанка
У лісі, що хтось написав.
Темрява й сніг ідуть неохоче,
Ледь видно орла із минулого обриси,
А з ним поряд сивку – разом вони слухають
Казки альбатроса про арктичні поля крижані,
Як місяць, холодні вони і як місяць –
Не на землі.