Куди поділися 470 мільйонів євро?

Ці кошти Україна отримала за Кіотським протоколом для утеплення шкіл та лікарень. Але більшість об’єктів досі не відремонтовано. «День» з’ясував, на що витратили «зелені» інвестиції та як до екологічних ініціатив потрапили... нові автомобілі для МВС.

2009 року Україна продала Японії надлишок квот за Кіотським протоколом. Нагадаємо, що за умовами Кіотського протоколу це може робити та держава, яка не перевищує допустимих показників виділення шкідливих газів у атмосферу (за міжнародними нормами). До державного бюджету України в 2009—2010 роках надійшло 470 мільйонів євро.

Отримані кошти Україна зобов’язалася спрямувати на різні екологічні проекти, щоб зменшити кількість вуглецю в атмосфері . Наприклад, замінити у навчальних закладах та лікарнях старі вікна на нові, перекрити дах, утеплити фасади будинків тощо. Днями робоча група зі зміни клімату — мережа неурядових громадських організацій з усіх областей України, яких об’єднує боротьба зі змінами клімату та запровадження кліматоохоронної політики — розпочала кампанію щодо контролю втілення проектів за кошти від продажу квот на викиди згідно з Кіотським протоколом. Йдеться, зокрема, про утеплення стін та встановлення нових вікон у закладах освіти й охорони здоров’я у різних регіонах України. Кабінет Міністрів затвердив план на реалізацію 529 проектів теплової санації соціальних будівель у різних областях України та семи проектів, які передбачають використання технологій із Японії, зокрема щодо модернізації вагонів метрополітенів у Києві й заміни автомобілів Міністерства внутрішніх справ України на суму 380 мільйонів гривень.

Японська сторона давно чекає від нас звіту, адже кінцеві терміни виконання проектів датуються ще груднем 2012 року. Однак із 529 шкіл та лікарень, включених до цієї програми, на сьогодні відремонтовано лише 127. Якість ремонту теж викликає сумніви. Про це йдеться у результатах досліджень кількох десятків об’єктів, які Національний екологічний центр України провів влітку цього року.

Чому школи та лікарні так і лишилися без необхідних ремонтів і чим це загрожує Україні, «Дню» розповіла експерт із питань зміни клімату Національного екологічного центру України Ірина СТАВЧУК.

— Ірино, на сайті НЕЦУ йдеться про те, що ваші фахівці проводили своєрідний моніторинг об’єктів, які ремонтували за «зелені» кошти. Які його результати?

— 2012 року уряд ухвалив список із 900 проектів, які передбачали утеплення стін та встановлення нових вікон у школах та лікарнях по різних регіонах України. 2013 року цей список значно скоротився, залишилося лише 529 об’єктів. При цьому вартість проектів зросла на 40%. Ми перевірили 13 завершених об’єктів. Більшість — у жахливому стані. В деяких школах та лікарнях ремонти зроблені наполовину, утеплювач прикріплено до стіни, штукатурка нанесена, а далі — все. У багатьох випадках після заміни вікон відкоси були зроблені неякісно, а розміри віконних пакетів були значно меншими, ніж віконні пройми. Тому між рамою та стіною утворився вільний простір, його заповнили монтажною піною, а вона ж містить канцерогенні формальдегіди. Так вийшло, що роботи почали виконувати пізно — восени 2012 року. Хоча до цього часу все мало бути готово. Коли НЕЦУ надіслав до Державного агентства екологічних інвестицій запит щодо аудиту проектів, нам відповіли, що це службова інформація, яка розголошенню не підлягає.

— Хто наймає робочих для виконання ремонтних робіт і яким чином відбувається передавання коштів, і взагалі — наскільки прозора ця система?

— Основним виконавцем цих робіт є Державне агентство екологічних інвестицій, яке передає кошти на спеціально створене держпідприємство. У свою чергу, це підприємство проводить тендер і замовляє роботи у будівельних компаній. За висновками експертів, ці тендери пройшли за дуже короткий термін, і в них брала участь усього одна компанія. На розгляд уряду було подано понад дві тисячі об’єктів соціального призначення для утеплення, і чому обрали саме ці 529 — немає ніяких аргументів, тобто проекти обиралися вибірково, можливо, були обрані навіть ті, які цього й не потребували.

 У Чехії, яка теж продає квоти, проводять енергетичний аудит, і в залежності від того, наскільки скорочується споживання тепла і якого рівня енергоефективності досягає певний будинок, держава повертає господарям частину грошей, іноді до 60% вартості утеплення фасадів, заміни вікон тощо. Чехія за трохи більші кошти, ніж отримала Україна, досягла значних результатів: тут створили і нові робочі місця, і значно більшу кількість будинків утеплили, і скоротили викиди парникових газів. У нас же це відбувається повільно — від часу продажу квот Україна скоротила викиди парникових газів усього на 0,03%. Це дуже мало.

— Про що свідчить світова практика щодо використання «зелених» інвестицій — це загальні рекомендації для всіх, чи кожна держава сама обирає сферу використання грошей?

— Усе це визначається умовами двосторонньої домовленості між країною-покупцем та країною-продавцем. У тій же Чехії працює європейська система торгівлі викидами, тобто всі приватні підприємства зобов’язані скорочувати викиди і без умов Кіотського протоколу. Плюс — окремо впроваджують енергозберігаючі технології. Цим шляхом пішли Литва та Угорщина.

В Україні теж вибір дуже правильний, адже при утепленні будинків є значний потенціал скоротити споживання тепла, і відповідно — викидів парникового газу. На тих об’єктах, де вже завершені необхідні ремонти, споживають на 35% тепла менше, ніж раніше. Ефект є, але якби була ефективна програма на рівні всієї держави, результати були б значно кращі.

Зараз в Україні відсутні будь-які стимули до енергозбереження в будівлях бюджетної сфери . А якщо хтось хоче це зробити, то стикається з цілим рядом перешкод. А заміна старих вікон на енергозберігаючі та утеплення стін — це першочергові та оптимальні рішення, які збільшують енергоефективність споруди.

— Частину «зелених» коштів було передбачено на оновлення вагонів метрополітену та заміну автівок МВС. Це теж, на думку уряду, є соціально важливим напрямом?

— Після продажу квот увесь час з’являлися нові ідеї, куди направити кошти. То на метрополітен, то на гідроакумулюючі станції. Постійно змінювалася позиція, в результаті цей пакет проектів складається із понад 500 будинків соціального призначення, а також програми щодо оснащення новими технологіями табору «Артек», заміни вагонів у метрополітені, купівлі автомобілів марки «Тойота» для МВС, до речі, на це дуже швидко виділили кошти. Ще близько 5% ресурсів відводиться на «м’яке озеленення», тобто проведення різних науково-дослідних робіт із питань екології.

Наразі відомо про використання майже 3,8 мільярда гривень, але загальна сума коштів орієнтовно складала 4,4 мільярда гривень. На які цілі і в якому обсязі використовується залишок коштів, невідомо.

— Якщо Україна не дотримується умов угоди з Японією, чи можуть у нас вимагати повернення коштів?

— Так, Японія має на це право. Щомісяця до нас приїздить японська сторона, і щоразу ми намагаємося відтягти ці крайні терміни. У вересні була остання зустріч щодо чергового подовження договору. Але роботи лише наполовину зроблені, й хто буде нести за це відповідальність, незрозуміло. Ми побоюємося, що цей проект ніколи не буде завершений, і до кінця справу не доведуть. Тому ми організовуємо громадянську кампанію, щоб місцеві організації, батьки школярів, яким небайдуже, в якій школі навчається дитина, долучилися до збору інформації про стан реалізації проектів у їхніх населених пунктах. Уже є ]]> спеціальний сайт ]]> , де можна знайти інформацію, скільки коштів і на що виділялося. Моя порада така: готувати фотозвіти, збирати підписи, звертатися в Держагентство екологічних інвестицій, писати у місцевій пресі, тому що гроші було виділено, й об’єкти мають бути завершені.

— Чому, на вашу думку, так нераціонально розпорядилися «зеленими» інвестиціями?

— Причина одна — безвідповідальність уряду. Але це кошти, за які потрібно звітувати японській стороні, це зіпсований імідж України, адже перебіг виконання українських проектів висвітлюється в міжнародній пресі. А ще це безвідповідальне ставлення до свого народу, тому що величезні кошти виділені, але їх таким чином поділили між собою, що не можуть доробити ці кілька сотень об’єктів.

 

Богдан ІВАНІВ, головний лікар Любешівської центральної районної лікарні Волинської області (заклад виявився у переліку об’єктів, де мали зробити ремонт за «зелені» кошти):

— На нашу лікарню передбачалося 9,6 мільйона гривень. Зараз роботи виконано приблизно на 50%. До листопада цього року нам повинні були виконати ремонти фасадів трьох корпусів і харчоблоку. Роботи почалися пізніше, ніж заплановано, а в кінці літа практично зупинилися. Наразі утеплений корпус стаціонару, замінено вікна та зовнішні двері. Але ж недороблені відкоси як іззовні вікон, так і зсередини приміщення. Робота така собі, тому стало ще холодніше, ніж було до того. У корпусі стаціонару, де 85% вікон було замінено до цього ремонту, відчутно тепліше. От вам і теплозбереження. Адже це не так ремонт, як теплосанація, тобто утеплення фасадних поверхонь та корпусів лікарень, щоб протягом опалювального сезону були менші втрати тепла.

Аналогічну мету виконує і заміна вікон з огляду на те, що через рік-два вони могли у нас взагалі повипадати, частину ми замінили за кошти місцевого бюджету, а решту — за кошти «зелених» інвестицій. Також не укладені водовідливи ззовні вікон, тому дощі проникають під штукатурку, де лежить мінеральна вата, і чим це закінчиться, можна тільки уявити. Про цю ситуацію знають у районі та області. Ми звертались і до Державного агентства екологічних інвестицій, на що вони відіслали листа у ДП «Держекоінвест», щоб ці питання були врегульовані. У свою чергу, тут цю вимогу направили генеральному підряднику «Інтертехенерго». Тут мене запевняли, що всі роботи доведуть до кінця, але поки що нічого не змінилося. Будівельні матеріали покинуті у приміщенні лікарні. Якщо так і не буде жодних відповідей, то ми звернемось у Кабінет Міністрів. Наразі мені пояснили, що казначейство не пропускає грошей. Але роботи мають бути доведені до кінця, бо це не по-господарськи, і може вийти, що дарма тільки витратили гроші.

 

Ольга МЕЛЕНЬ-ЗАБРАМНА, юрист МБО «Екологія-Право-Людина»:

— Україна не вміє раціонально використовувати «зелені» кошти. Їх можна було вкласти в інші проекти і заходи, які дали б значно кращі результати. Наприклад, насаджувати ліси, як це роблять багато інших країн у межах Кіотського протоколу. Витрати невеликі, а результат від поглинання парникових викидів відчутний.

 

Інший варіант міг би вирішити ситуацію з метаном, який є не тільки парниковим газом, а й значним забруднювачем повітря. Йдеться про системи вловлювання метану на сміттєзвалищах. Таких установок у нас одиниці. Це труби, які стоять посеред сміттєзвалища, із них виходить метан, який спеціальним методом збирають на виході з труби. Далі його можна спалювати як звичайний природний газ чи виробляти з нього електроенергію. У світі це активно використовується, у багатьох країнах вони є обов’язковими. Існують схожі установки з уловлювання метану на шахтах. Цей газ скупчується у великій кількості в породах і безпосередньо в шахтах.

Можна використати кіотські гроші у такий спосіб, що будуть можливості ще й економити на опаленні чи електроенергії. Ці проекти якраз дуже поширені в Європі. Ми пішли іншим шляхом, бо, можливо, це використовують ще як один спосіб витрачання коштів, а не досягнення якогось завдання з екологічною метою. Про клімат ніхто не думає, зазвичай вважається, що це стосується Бангладешу чи Філіппін, бо в нас немає торнадо чи інших катаклізмів, які відбуваються у світі. У нас немає належної державної політики, спрямованої на зменшення викидів парникових газів, адже вони обліковуються на підприємствах, але жодними органами не контролюються. П ромислові об’єкти можуть викидати СО2 без будь-яких лімітів. Державної позиції немає, немає рішень про вуглецевий податок чи інші методи щодо зменшення парникових газів. Україна досі не виробила чіткої відповіді, як вона збирається зменшувати ці викиди і чи взагалі хоче це робити .