Як навчити дітей любити природу, не знаючи їхньої мови
Перед тим, як я вирушила на 2-місячне стажування до Туреччини, мене цікавило одне питання – чим я буду займатися?
Продовження історії про волонтерський проект з порятунку рідкісних черепах у Туреччині .
Основна ціль мого волонтерського проекту – покращення екологічної ситуації на півночі Середземномор’я та очищення місцевих пляжів. Але це далеко не все, що на мене чекало по прибутті. Турецька організація The Third Eye Association of Mediterranean прагне виховати молоде, обізнане покоління, налагодити зв’язки з іншими європейськими країнами, подолати існуючі стереотипи.
Волонтери програми
Читати інтерв'ю засновника Сейхана Екдогана
Група з 11 людей, у якій я опинилася, зіштовхнулася не тільки з іншою культурою, але й низкою стереотипів та бар’єрів у спілкуванні. Першими, з ким ми зустрілися, стали місцеві діти . Вони – ключ до кращого майбутнього, але не так просто донести свою думку, не знаючи їхньої мови. Тут на допомогу прийшла винахідливість, мова тіла та міжнародна лексика. Часто діти просто хотіли уваги. Фінансові складнощі не дають їм можливості зосередитися навіть на власному навчанні , не говорячи вже про проблеми екології. Волонтери дають їм можливість доторкнутися до іншого світу, поговорити англійською мовою.
Перша зустріч з дітьми була простою – ми почали з прибирання прилеглої території і закінчили веселими іграми та малюванням на обличчях . Потім почалися презентації в школах, розмови про черепах на межі зникнення, спільні проекти зі старшокласниками та вчителями. Говорити тінейджерам про серйозні проблеми сьогодення не просто. В деяких класах нас просто не слухали, комусь було лише цікаво подивитися на іноземних волонтерів. Але в кожній групі ми змогли побачити декілька допитливих дітей, що дійсно перейнялися проблемою вимираючих черепах, активно приймали участь в обговоренні.
Найскладніше було розпочати роботу з дошкільнятами. Малюки геть не розуміють англійську, проте це ж зовсім не означає, що з ними неможливо знайти спільну мову. Тому ми підготували для них невелику лялькову виставу, що інтерактивно розповідала чарівну історію короля-черепахи, який вирушив на пошуки кохання, але потрапив у лапи сміття, залишеного людьми. Привчаючи дітлахів думати про проблему забруднення, ми допомагаємо будувати чистіше майбутнє. Вони ще не можуть змінити світ, але цього і не потрібно чекати. Якщо дошкільнята звикнуть прибирати за собою, не розкидати сміття сьогодні, завтра нам не потрібно буде думати про екологічні катастрофи. З допомогою турецьких вихователів ми запитали їх, як сміття опиняється в морі і на пляжах, що ми можемо зробити, щоб врятувати короля-черепаху і його красуню-наречену. Всі вони без винятку відповідали на прості запитання і пообіцяли ніколи не залишати сміття після себе.
Отриманий досвіт змушує мене запитувати, чи достатнє екологічне виховання отримує молодь України? Сьогодні все, що ми маємо – це декілька уроків природознавства та обов’язкове прибирання по суботах, яке залишилось ще від Радянського Союзу. Замість того, щоб пояснити цінність природи, важливість охорони навколишнього середовища, в школах просто примушують виходити на вулицю та принаймні створити видимість для документації про виконану роботу.
Читати також: Форум «Кліматична освіта 2016»: Вчитися вчити
Спираючись на свій шкільний досвіт, я можу тільки сподіватися, що мені просто не пощастило і більшість молоді є більш обізнаною, ніж була я. Але навіть, якщо це не так, ніколи не буває пізно все змінити.
